Що означає сім'я для дитини?

До певного віку поняття родини у неї асоціюється з домом. Із чого ж, власне, складається поняття «дім»?
               По-перше, з точки зору психології, це те середовище мешкання, де дитина почувається у безпеці. Вона захищена від невідомості і небезпек навколишнього світу. Тут можна сховатися в маминих обіймах від справжніх чи вигаданих страхів. Тут знаходяться й інші люди, на яких можна покластися. Тато, певно, «сильніший за всіх на світі» та найспритніший, найсміливіший і наймудріший. Дідусь мало чим поступиться йому. Бабуся - надійний прилисток, коли мама і тато сердяться і покарання не уникнути.

До відчуття захищеності відноситься і саме місце, де ми живемо,- це дах над головою, що віддавна охороняє від негоди, будь це звичайна квартира чи власний будинок.

По-друге, що характеризує рідний дім, це душевне тепло. Дитині в ньому добре, вона не лише захищена, але й відкриває тут для себе вперше світ учиться, пізнає, радіє. Тут здійснюються її явні та приховані мрії, тут вона може досхочу награтися, повеселитися. Недаремно кажуть, що родина - джерело радості. Це значить, що радість члени сім'ї прагнуть принести одне одному не за якісь заслуги і не з холодного розрахунку, а просто зі любові.
А оскільки батьки дуже люблять своїх дітей, вони не скупляться на ласку і радість для своїх чад, створюють особливу атмосферу затишку, комфорту, спокою, захищеності рідного дому.
               По-третє, дім там, де в дитини є своє місце. Не лише куточок для ігор, ліжечко, місце за столом і таке інше, а, насамперед, місце у суспільстві. Рідний куток там, де з нами рахуються, чекають на нас, люблять, куди можна прийти і залишитись. Тут формується  усвідомлення власного «Я», своєї суспільної цінності. Але саме тут народжуються і перші відчуття сорому, болю, відчуженості, коли ми порушуємо правила родинного життя й ображаємо або засмучуємо тих, кого Любимо. Тут формується почуття совісті,  яке в подальшому буде супроводжувати людину на життєвому шляху і підказувати, що добре, а що погано, через довгі роки по-тому, як вона покине рідну домівку.

Дім створюють для дитини, насамперед, рідні люди. Як правило, це батьки й ті, хто з ними мешкає чи спілкується. Того, хто найбільш впливає на сприятливий клімат дому, у дитинстві називають головною для себе людиною. Це не обов'язково завжди мати, хоча її вплив на дитину зберігається на все життя. Іноді більш важливим буває батько, бабуся, дідусь або тітонька, що стала для малюка доброю феєю дитячих років. Такі вихователі зазвичай бувають урівноваженими, спокійними, розсудливими, усе вміють - головне - люблять малюка. Вони, звичайно, і стають незаперечним авторитетом для малюка. На таких людях тримається дім. А ще - на добрих сімейних стосунках.

Як же побудувати родинні стосунки?

• Батьки дитини мають уміти і хотіти слухати і чути одне одного.
• Приділяти постійну увагу близьким і, взагалі, оточуючим людям.
• Щиро захоплюватися чеснотами одне одного (не з лестощів, а просто тому, що це - найнадійніший спосіб змінити людину на краще).
• Не намагатися перевиховати іншого, оскільки будь-яка особистість має право відстоювати власну самобутність.
• Не бурчати з приводу і без нього, оскільки сварливість вбиває гарні стосунки між людьми.
• Бути постійно ввічливим, бо тільки в цьому випадку ми вправі очікувати ввічливості від інших.
• Завжди пам'ятати: на нас дивляться, нас слухають, нас наслідують наші діти зараз і будуть так само, як ми, поводитися в майбутньому.

Звичайно, це лиш деякі важливі аспекти стосунків батьків у сім'ї, але слідування цим порадам допоможе вам зробити найголовніший період в житті ваших дочки чи сина - дитинство - щасливим.

Становлення людини відбувається у повсякденному житті, а батьки і створені ними клімат, тематика розмов, тон, інтонація, усмішки, вчинки, розуміння одне одного - складові сприятливої родинної атмосфери.

Пам'ятайте, батьки: ваша дитина - найбільша цінність, найбільше щастя, що визначає вашу повну людську затребуваність і сенс буття. І як би вам не було важко (менше часу залишається для себе та коханої людини, професійного росту та ін.), ваша дитина ні в чому не винна перед вами: ні в тому, що з'явилася на світ; ні в тому, що створила вам додаткові труднощі; ні в тому, що не дала очікуваного щастя; ні в тому, що не виправдала ваші сподівання. І ви не повинні вимагати, щоб вона вирішила ці про блеми.

Ваша дитина - не ваша власність, а самостійна людина. І вирішувати до кінця її долю, а тим більше ламати їй життя на свій розсуд ви не маєте права.

Ваша дитина далеко не завжди буде слухняною та милою, її впертість і капризи неминучі так само, як сам факт її життя в сім'ї. У багатьох пустощах малюка винні ви самі, тому що вчасно не зрозуміли його, пошкодували свого часу та сил, стали вимагати від нього того, чого він просто не може вам дати через свій вік та вдачу. Ви повинні завжди вірити в те краще, що є у вашій дитині, у те краще, що в ній ще буде. Не сумніватися в тому, що рано чи пізно це краще неодмінно з'явиться. І зберігати оптимізм в усіх своїх педагогічних справах.

Тому що дитинство малюка починається саме з вас, шановні батьки!